Я не вірю в колективний розум українців.
Зі спостережень останніх днів.
400 років тому нас згубило невміння наступити своїй гордині на яйця і домовитися між собою, щоб боротися зі спільним ворогом. Результат вам відомий.
100 років тому нас згубило все те ж невміння об\’єднатися заради спільної мети. Хоча б на час, поки ворог біля воріт. Не змогли. Не вистачило розуму, щоб задушити амбіції. Результат ви знаєте.
Сьогодні, крім корупції і кумівства, Україну губить те ж саме, що губило її у всіх історичних переломних моментах — невміння домовлятися.
Крім корупції і кумівства, Україну губить те ж саме, що губило її у всіх історичних переломних моментах — невміння домовлятися
Найперший ворог — сусід, який думає інакше. Хреститься не так. Їсть не те. Любить Україну, але не так, як нам подобається.
У палаючому, обложеному Титом Єрусалимі, євреї різали один одного, бо вважали правими тільки себе. 2000 років потім у них не було держави.
Якщо судити по ХХ століттю, вони багато чому навчилися.
Що навчить нас шукати друзів, а не знаходити ворогів? Я не знаю.
Не вірю в колективний розум. Зовсім.
Гіркий досвід.