Вибори – це момент контрольованої кризи у житті країни.
Нашій країні, як видається, нині вкрай важливо не лише провести обидві виборчі кампанії, але і не перетворити їх на фактор повернення до минулого, не допустити послаблення позицій держави на міжнародній арені. За виборами в Україні пильно стежать не лише офіційні спостерігачі, вони можуть стати своєрідним камертоном для регіону Східної Європи. Якщо проведення дострокових виборів президента та парламенту у 2014 році в поєднанні з місцевими виборами 2015 року зруйнували міф про «київську хунту», який активно конструювала російська пропаганда, то сьогоднішні виклики для України видаються не менш важливими.
24 січня у Оболонському районному суді завершився судовий процес над Віктором Януковичем, який тривав понад 20 місяців. Колишнього президента визнали винним у скоєнні державної зради та заочно засудили до 13 років позбавлення волі. Відомо, що Янукович перебуває на території Росії, кілька місяців тому його адвокати заявляли про травму спини екс-глави держави, яка завадила йому, за їх словами, виголосити останнє слово на суді.
Судовий процес можна назвати безпрецедентним для України, адже у вітчизняній політичній традиції є продовження безхмарного політичного життя для екс-президентів. Леонід Кравчук, наприклад, знайшов себе як VIP-агітатор, Леонід Кучма кілька років вів переговори про врегулювання конфлікту на Донбасі, а Віктор Ющенко опікувався проблемами утворення автокефальної православної церкви. Янукович цим вироком (звісно, його оскаржуватимуть у наступних інстанціях) фактично позбавлений перспективи політичного повернення, він остаточно став токсичним для своїх колишніх однодумців. Очевидно, тепер на черзі вироки членам його команди та – можливо, найбільш важливе для суспільства – розслідування у справі розстрілу на Інститутській, яке також має потужний резонанс.
Поневіряння українських полонених моряків у Росії тривають. Трьох поранених з їх числа без надання необхідної медичної допомоги перевели до «Лефортово». Зрозуміло, що Кремль буде використовувати людський фактор в українській президентській кампанії, адже там добре усвідомлюють чутливість питання для офіційного Києва. І знають, що боротьба за своїх громадян є однією з ключових ознак демократичної влади. Всі 24 українських моряки наголошують на своєму статусі військовополонених.
І Росія, і світ отримали промовистий сигнал від ПАРЄ. У Страсбурзі не лише засудили ескалацію насильства у Керченській протоці наприкінці листопада 2018 року, але і закликали звільнити наших моряків, наголосивши на необхідності застосовувати до них норми Женевської конвенції 1949 року. Це фактичне визнання їх військовополоненими, яке створює додаткові механізми юридичного впливу на ситуацію. Справді, добре відомо, що РФ послідовно ігнорує норми міжнародного права, і навіть наголошує на готовності повністю вийти з Ради Європи, але це не привід для України відмовлятися від захисту громадян та мобілізації з цією метою всіх наших союзників.
Минулого тижня відбулася ще одна цікава подія, яка матиме вплив на ситуацію у Європі протягом 2019 року. У Брюсселі пройшли консультації між представниками ЄС, України та Росії стосовно продовження газового транзиту нашою територією у 2020 році. «Газпром» продемонстрував небажання виконувати рішення Стокгольмського арбітражу та готовий хіба що на продовження контракту 2009 року, який Україна минулого року успішно спростувала у міжнародному арбітражі. Це при тому, що у Москві добре знають, що домовлятися доведеться, адже шансів на повну заміну української ГТС NordStream-и немає і не буде протягом кількох наступних років. Доцільно звернути увагу, що Брюссель та Київ цього разу виступають узгоджено, ЄС вже не грає на боці Росії, як це було під час енергетичного російсько-українського протистояння у 2006 та 2009 роках. Учасники перемовин домовилися продовжити консультації у травні, що прямо вказує на розрахунок Кремля на зміну президентської влади в Україні.
У предметному наближенні цей підхід означає, серед іншого, що Росія намагатиметься втрутитися до перебігу президентських виборів в Україні. У який спосіб? Звісно, опосередковано – шляхом поширення дезінформації та фейків, сприяння розхитуванню засад української державності, створення своєрідних «бюро добрих послуг» для кандидатів, які зголосяться просувати елементи російських інтересів в українських політичних реаліях. Припускаю, що такі знайдуться, адже Кремль має значний досвід прямого впливу на українські політичні процеси. Прагнення повернути Україну до сфери свого впливу виглядає наразі головним політичним завданням четвертої президентської каденції Володимира Путіна.
Тим часом Німеччина та Франції у Аахені уклали договір про поглиблення двосторонньої співпраці, який розвиває та оптимізує норми Єлисейського договору, підписаного між цими країнами 56 років тому. І Париж, і Берлін переживають непрості часи, Еммануель Макрон ризикує зустріти екватор свого президентства на тлі протестів «жовтих жилетів», Ангела Меркель чітко дала зрозуміти, що її перебування на посаді канцлера Німеччини завершиться найпізніше у 2021 році. Інституційне оформлення франко-німецької вісі є очевидною відповіддю на численні виклики, з якими стикається Європейський Союз та його лідери.
Якщо у Старій Європі лідери намагаються консолідуватися, узгоджувати свої дії, то для наших центральноєвропейських сусідів на порядку денному – інші реалії. Гучний скандал з оприлюдненням розмов Ярослава Качинського, неформального, але дуже впливового лідера Польщі, може спричинити масштабну кризу. Тим більше – після нещодавнього вбивства мера Гданська Павла Адамовича та у розрізі виборів до Європарламенту у травні і осінніх національних парламентських виборів. Зауважу, що це не перший випадок, коли оприлюднення завбачливо записаних розмов впливає на політичний ландшафт провідної центральноєвропейської країни.
Україні нині надзвичайно важливо не збочити на геополітичні манівці протягом 2019 року, попри різноманітні спокуси, які будуть солодкоголосо та промовисто озвучувати і українські політики, і зацікавлені особи з інших країн. Проведення прозорих виборів, результати яких будуть відповідати настроям та симпатіям населення, має стати елементом національного інтересу для всіх небайдужих громадян нашої країни. А збереження курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію – елементом зовнішньополітичної стратегії держави.