Рада внесла зміни до законодавства.
Зміни до Конституції в Україні стали доволі звичною процедурою, Основний Закон втратив властивості «священної корови», до якої не можна торкатися. Останні новації, спрямовані на закріплення пріоритетності європейської та євроатлантичної інтеграції для нашої країни, можна назвати не лише об’єктом політичного компромісу, але і своєрідною роботою над помилками
335 народних обранців підтримали зміни до Конституції, запропоновані Петром Порошенко, під час голосування у другому читанні. Кардинально проти виступили лише представники «Опозиційного блоку» та їх союзники.
Розклад сил дає підставу стверджувати, що представники політичної еліти (за всього скептичного ставлення до її якості) об’єдналися у розумінні необхідності чіткого визначення зовнішньополітичного розвитку нашої держави. У цьому питанні є парадокс: Хартія про особливе партнерство України та НАТО підписана влітку 1997 року, але Україну продовжують обганяти на євроатлантичному автобані інші держави. І фактичне приєднання до Альянсу Північної Македонії, яка наступного року стане повноцінним членом НАТО – хороший урок для українських політиків.
Варто нагадати, що Грузія сьогодні має непогані шанси обігнати Україну на шляху до НАТО, попри те, що 20 % території кавказької республіки фактично окуповані Росією. Статус «країни-аспіранта» та визнання генеральним секретарем Альянсу Єнсом Столтенбергом права нашої держави вступати до НАТО – важливі факти, проте вони потребують посилення. Очевидно, Україні потрібно не лише здійснювати необхідні для європейської та євроатлантичної інтеграції внутрішні перетворення, але і вести діалог з державами, які мають аналогічні плани, враховувати досвід попередників. Це сприятиме зростанню реалістичності аналізу ситуації та вчасно позбавлятиме зайвих ілюзій.
Відсутність ілюзій Україні згодиться вже найближчим часом, під час боротьби за належне місце у європейській системі енергетичної безпеки. Рада ЄС, як відомо, відкорегувала газову директиву, поширивши її дію на газогони, які прокладаються під водою, проте делегувала Німеччині право вести перемовини стосовно долі NordStream2. Критична позиція Франції стосовно російської труби виявилася нестійкою: Париж не ризикнув поставити під удар порозуміння з Берліном у нинішніх непростих для Емануеля Макрона умовах. Можна нарікати на спроможність ФРН протискувати потрібні для себе рішення, проте реальність є саме такою.
З одного боку, Україна могла б розраховувати на публічні обіцянки Ангели Меркель зберегти за нашою державою статус одного з провідних транзитерів навіть після запуску NordStream2 в експлуатацію. Політики такого масштабу слів на вітер не кидають. З іншого — не варто забувати про щонайменше дві обставини: Меркель є канцлером Німеччини, а не українським політиком, тому послідовно захищає німецькі інтереси, а її кар’єра канцлера завершиться восени 2021 року. Далеко не факт, що до того часу газогін почне працювати на повну потужність, а політична ситуація у Німеччині не зміниться. До речі, створення політичної турбулентності всередині ЄС є очевидним пріоритетом російської зовнішньої політики.
Простий арифметичний підрахунок свідчить, що дві черги NordStream та дві черги «Турецького потоку», які будуються Росією в напрямку Туреччини, сукупно дорівнюють пропускній спроможності української ГТС. Після закінчення транзитного договору 31 грудня 2019 року «Газпром» все одно буде змушений прокачувати «блакитне золото» українською територією, реальної альтернативи він на сьогодні не має. Тому російська енергетична монополія (читай – Кремль) не приховує власного прагнення або виключити Україну з системи енергетичного забезпечення Європи, або отримати максимально вигідні умови транзиту, який сьогодні дає до українського бюджету біля 3 мільярдів доларів на рік. Невипадково перемовини між ЄС, Україною та Росією за наполяганням останньої були перенесені на травень, коли президентська кампанія в Україні має завершитися. І саме від персони переможця «великих перегонів» залежатиме російська стратегія поведінки на газовому ринку Європи.
За великим рахунком, Україна має небагато часу, щоб знайти ефективного та впливового інвестора вітчизняної ГТС, який буде спроможний не лише інвестувати у її розвиток та модернізацію, але і лобіювати її використання на Європейському континенті. Пригадаємо, що підземні сховища газу, розташовані неподалік західного кордону України, є серйозною конкурентною перевагою, якої новітні російські газогони не мають. Є і ще один чинник, про який не варто забувати: NordStream2 неодноразово піддавався критиці з-за океану, адже Сполучені Штати мають помітні інтереси у експорті до Європи сланцевого газу. Тому головне завдання України – показати переваги власної енергетичної системи та продемонструвати прогнозованість розвитку ситуації у державі під час виборів.
Верховна Рада України 7 лютого внесла зміни до законодавства, заборонивши громадянам Росії виконувати функції міжнародних спостерігачів на президентських виборах. Росія встигла запропонувати 2 представниць громадських організацій, тісно пов’язаних з владою, до місії ОБСЄ зі спостереження за виборами, проте відкликала їх «з міркувань безпеки». Проте вважати, ніби українські вибори повністю убезпечені від несанкціонованого російського втручання буде перебільшенням.
Річ у тому, що своїх спостерігачів до України надсилатимуть чимало міжнародних організацій, і серед них можуть виявитися російські агенти впливу. Ця загроза не є перебільшеною, оскільки втручання до перебігу президентської кампанії в Україні та дискредитація її перебігу нині виглядає одним з пріоритетів для Росії. Вона намагатиметься докласти максимум зусиль для реалізації власних намірів, використовуючи для цього широкий арсенал засобів.
Тому проведення прозорих президентських та парламентських виборів, результати яких будуть максимально відповідати волевиявленню населення, є одним з національних інтересів. Кристалізація комплексу інтересів є завданням не лише представників влади і опозиції, але і суспільства в цілому, оскільки турбулентність всередині суспільства становить загрозу розвитку України в цілому. Тому виклики, з якими стикається сьогодні наша держава, повинні отримати колективні та узгоджені відповіді.