Не можна бути песимістом.
Світ і Україну лихорадитиме. Зрозумілі і чітко проявлені в міжнародних відносинах неприємні тенденції — ріст «національного егоїзму», надання переваги одностороннім діям, а не колективному підходу, ставка на силу, ігнорування за бажанням і потребою норм міжнародного права – в диявольський спосіб доповнюватимуться «чорними лебедями» (важкопрогнозовані події, але які мають значні наслідки – ред.) природного, технологічного, політичного, фінансового і економічного характеру, що штовхатиме планету в бік якоїсь ще не відкритої вченими «чорної діри».
Буде складно, незрозуміло і дуже тривожно. В Україні всі ці негативні переживання посилюватимуться через невпинні потуги внутрішніх і зовнішніх ворогів сегментувати, дробити політичний і громадський сектори через продовження політики економічного визискування з громадян і як наслідок – подальшого збідніння переважної більшості українців.
При спробі зазирати в майбутнє основним питанням буде не «як зробити краще», а «чи може бути ще гірше?» То як же все це обернеться на «може бути»? Перш за все, вибори. Ми зрозуміємо, що знову провели їх якось неправильно, зате житимемо ілюзією, що тепер вже точно знаємо, як правильно провести наступні. Поза тим, чергове волевиявлення дасть трохи часу перед початком наступної кризи. Але іронічність цієї ситуації полягає в тому, що у підсумку наші, здавалось би, безперспективні вправи виявляться таки своєрідним способом розвитку і прогресу. А ось ті, хто беруться тепер нас повчати і вчити, чомусь мені здається, зроблять більше і більших помилок, ніж ми. Вони багато втрачатимуть, поки ми якимись лише нам зрозумілими темпами і манівцями будемо брести кудись вперед, вчитися ставати спершу злішими і цинічнішими, а згодом – і мудрішими.
Ми позбудемось страху чергової «мюнхенської змови,» бо нарешті зрозуміємо, що неможливо ні продати, ні купити бажання народу воювати за свою країну. Чи навчимось отримувати зиск із торгівлі інших — це навряд. Проте, сподіваюсь, що прийде гірке, але потрібне усвідомлення, що в політичному й економічному плані Україна в сучасному вигляді – це не надбання і не актив. Ні для продажу, ні для купівлі. Добре, якщо цього остаточно не зрозуміють росіяни. Їхнє бажання отримати в Україні (і не лише) все й одразу, помножене на зарозумілість, жадібність і самовпевненість царя та бояр, доконають нашого найбільшого зовнішнього ворога.
Хтозна, чи грітиме нас те попелище, але ми його побачимо. Наш найбільший страх залишитися на самоті спершу реалізується, а пізніше виявиться нашим благом, оскільки лише відсутність друзів і допомоги ззовні примусить чітко зрозуміти, хто ж таки перешкоджає всередині країни розвиватися, і як це жити, покладаючись лише на себе? Це і буде надбанням – усвідомлення, що важливі не прогнози, а плани на майбутнє. Чи може все це вже й так зрозуміло і стало для нас реальністю? У такому разі переживати за наступний рік просто немає причин.