Можна говорити про продовження великодержавної істерії.
Сьогодні не бракує конспірологічних версій щодо кривавої драми у політехнічному коледжі Керчі. Не варто їх переповідати, адже головні наслідки інші, трагічні. Загинули понад 20 людей, кілька десятків постраждалих госпіталізовано. У окупованому Криму сталася трагедія, подібної якій ніколи не було під час його перебування у складі України. Подібний «колумбайн» (розстріл у навчальному закладі) викликає зрозумілі негативні емоції.
Трагедія стала наслідком мілітаризації загарбаного Росією півострова, адже Влад Росляков, якого називають вбивцею, проходив стрілецьку підготовку у «Артеку» — колись найвідомішому дитячому таборі на території Криму.
Показовим є прагнення російської влади знайти «український слід» у діях 18–річного вбивці. Прив’язати кримських татар до жахливого злочину не вдалося, тому будуть тривати спроби заявити про причетність України до розстрілу у Криму та на цьому тлі розкрутити потужну істерію. Проте Кремль не збирається давати відповідь про реальні передумови здійснення злочину на мілітаризованому півострові.
Наступного дня після розстрілу у Керчі Державна Дума одноголосно підтримала заяву про ситуацію в Україні. Збіг обставин? Ні, не думаю, оскільки документ справляє враження написаного завчасно людьми, які отримують інформацію виключно з ток-шоу федеральних каналів, де українські теми надійно витіснили власне російські проблеми. Розстріл у Керчі став лише інформаційним приводом для інформаційної атаки на нашу державу. Думці називають Україну «терористичною державою», звинувачують її у підготовці наступу на Донбасі та покладають історичну відповідальність за погіршення російсько-українських відносин на офіційний Київ. Вони беруть на озброєння відомий прийом перемикання уваги, який дозволяє перекладати відповідальність з хворої голови на здорову.
Підкреслено емоційна та гучна заява Думи, за великим рахунком, орієнтована на внутрішньоросійського споживача, якого потрібно тримати у потрібному ура-патріотичному тонусі. Проте звинувачення нижньої палати Федеральних Зборів на адресу України виглядають хіба що блідою копією рішення Ради Федерації від 1 березня 2014 року, яким та надала Путіну дозвіл використовувати підрозділи російської армії за межами РФ. Хоча згодом цей дозвіл було скасовано, агресія Росії нікуди не поділася.
Однак виключно заявою Думи не обійшлося, свій внесок зробив і президент Росії. Путін виступав на комфортному для себе майданчику дискусійного клубу «Валдай» у Сочі. Учасників зустрічі можна назвати експертами з Росії, тому і меседжі були такими, що не потребують подвійного тлумачення. Зокрема, Путін наголосив, що у разі ядерної війни росіяни потраплять до раю, а їх супротивники – до пекла як грішники. Рівень аргументації, який частіше використовують лідери країн Азії та Близького Сходу, проте Путін не побачив дисонансу. Це і твердження, що Росія нікому не створює проблем, проте нікого не боїться, запевнення, що новітня ядерна зброя ось-ось з’явиться на озброєнні російської армії та інші гучні заяви.
Згадуючи Крим, Путін наголосив, що там «наше», оскільки «історично півострів завжди належав Росії» та «там було проведено референдум». Варто звернути увагу на реакцію Путіна на трагедію в Керчі: він вважає, що провина лежить на глобалізації та поширенні Інтернету. Показово, що російський президент визнав: перспектив скасування санкцій Заходу, які почали застосовуватися саме після анексії АРК, наразі немає. Думаю, саме з цих причин серед гостей «Валдаю» виявився наполегливий сировар з Підмосков’я, який мав продемонструвати ефективність заходів з імпортозаміщення.
Позицію стосовно Донбасу Путін озвучив, не пошкодувавши чорної фарби для описання ситуації у нашій державі. З одного боку, це звичний формат, з іншого – заяви президента країни, яка протягом тривалого часу діє проти України агресивно, варто сприймати всерйоз. За його словами, спецслужби України організовували теракти проти обраних людьми керівників Донбасу, а українське керівництво проводить антидержавну та антинародну політику, подібно Міхеїлу Саакашвілі Занепокоєння поширенням в Україні ГМО та перспективи вивезення українського чорнозему західними партнерами, мабуть, можна віднести до підсвідомих проявів ненависті до України. Путін просторікував про деіндустріалізацію української економіки та її занепад (очевидно, внаслідок зменшення інтенсивності торгівлі з Росією). Він підкреслив, що українська влада торгує русофобією, і висловив готовність домовлятися вже з новим керівництвом України. Стає зрозумілим, чому Кремль уникає проведення засідання Нормандської четвірки на вищому рівні та гальмує процес обміну полоненими.
Заяви президента та Думи Росії навряд чи когось подивують: до подібного ставлення з їх боку в Україні звикли, а формалізація Путіним зацікавленості у зміні української влади – це хіба що тактичний нюанс, а не стратегічна зміна вектору. Дії Росії не є приводом для паніки, швидше, навпаки – свідчать, що економічні санкції Заходу працюють. Тому Путіну доводиться демонструвати власну рішучість розпалити третю світову війну, аби схилити Захід до відновлення діалогу та порозуміння. Проте останні події свідчать, що сприйняття США та їх союзниками дій Росії змінюється. Спецпредставник Державного департаменту США по Україні Курт Волкер наголосив, що Вашингтон готовий посилювати санкції проти Росії кожні 1-2 місяці, щоб повернути російській владі спроможність виконувати власні обіцянки.