Офіційного старту ринку лобіювання в Україні фахівці очікують вже не перший рік. Про те, що законодавче регулювання у цьому питанні потрібно, активно говорити почали ще на початку 2000 років. Теоретичну базу під розвиток українського лобіювання розробив вітчизняний вчений Володимир Нестерович, який першим в Україні захистив кандидатську дисертацію з лобіювання зі спеціальності конституційне право (2008 р.). Вчений працював у складі Робочої групи Міністерства юстиції України з розробки Концепції проєкту Закону України «Про лобіювання» (2009 р.) та протягом 2009—2013 років опублікував цілу низку наукових праць з лобіювання, найбільш значущою серед яких стала монографія «Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України». https://bit.ly/30KQ32L
Але процес цивілізованого лобізму як прозорого діалогу між владою, бізнесом та суспільством і досі залишається для українського суспільства незрозумілим явищем. Українці наразі не зовсім розуміють, що лобіювання – це корисний комунікативний інститут. Навпаки, 18% респондентів репрезентативного національного дослідження, проведеного агенцією «Active Group» спільно з GR – асоціацією, пов’язують лобізм з легалізацією корупції. https://bit.ly/30PYAS3
На питання, що саме означає лобізм, були отримані наступні результати: 44% опитаних не змогли надати будь-якої відповіді, 18% респондентів відзначили, що це пов’язано з корупцією або легалізацією корупції. 19% сказали, що це діалог зацікавлених осіб або цивілізований та відкритий спосіб впливу на владу. Тобто, навіть ті українці, які розуміють, що таке лобізм, мають діаметрально протилежні думки.
В суспільстві і досі панує думка, що лобіст – це той, хто просуває чужі інтереси за винагороду. Але якщо це робити у законодавчому полі, то тоді не буде порушення закону. Таким є лобізм у розумінні американської моделі, таким він є у демократичних країнах – легалізована і зареєстрована діяльність. А ось на пострадянському просторі і досі питання лобіювання відбувається важко, без розуміння суті процесу.
Тож, хто ж такі лобісти? Припустимо, ви та я є малими фермерами й об’єднуємось у таку собі Асоціацію молодих фермерів. Ми йдемо до профільного комітету аграрної політики, аби просувати додаткове регулювання з приводу того, щоб нам надавали малі кредити від уряду. Це й називається лобіюванням. Утім, олігархічні групи зараз просувають потрібні їм законопроєкти. Тож єдине, чого ми прагнемо – аби це було публічно, а народні депутати не отримували незрозумілі кошти за лобіювання поза законом. Тобто лобіювання – це насамперед прозорий діалог між бізнесом, владою та суспільством.
За останні роки до парламенту подавалися чотири законопроекти щодо лобіювання. Втім, на жаль, станом на сьогодні Верховна Рада України не ухвалила в цілому жодного проєкту закону про лобізм. Так, у 2020 року в парламенті були зареєстровані чотири законопроєкти про лобіювання і адвокацію (№ 3059; 3059-1; 3059-2; 3059-3). Авторами документів виступили як представники монобільшості, так і опозиційні фракції. Жоден з законопроєктів не пройшов Комітет з питань правової політики ВРУ. Комітетом були затверджені висновки про те, що положення проєктів законів суперечать положенням Конституції. Документи повернули авторам на доопрацювання.
Як на мене, це або спосіб затягування прийняття цих законів, або спроба все ж таки об’єднати та прийняти як один законопроєкт. Або ж це просто небажання адміністрації Президента взагалі розглядати це питання. Адже нема жодних підстав вважати таке регулювання неконституційним, — про це однозначно заявляв колишній голова Конституційного суду Станіслав Шевчук. Лобіювання — винятково про прозорість, про реєстрацію зустрічей із лобістами, воно є важливою частиною роботи у боротьбі з корупцією в Україні.
Отже, чому закон гальмується українськими законодавцями? Може, саме тому, що корупція, хабарництво та кришування і досі є головними при вирішенні проблем? Саме на пострадянському просторі сформувався особливий тип корупції — «кумівство», коли посадовець надає перевагу у працевлаштуванні, пільгах, послугах, тендерах друзям, з якими пов’язаний обрядом хрещення дитини.
Так же непросто, як в Україні, справи у законодавчій сфері лобіювання їдуть і в інших країнах СНД — Вірменії, Киргизії, Казахстані, Азербайджані. Про це йшла мова під час круглого столу «Практики GR та лобізму Східної Європи та Азії», який відбувся 17 листопада у формі онлайн-форуму.
Під час зустрічі мова йшла, зокрема, про те, що займатися лоббінгом у законотворчій площині на пострадянському просторі ще вийшло у жодній країні. Але, поступово, вдається формувати нову суспільну точку зору на лобі. Люди починають розуміти, що лобізм – не плата якомусь депутату або чиновнику, а вимога прозорого діалогу. Діалогу, який можна контролювати та оцінювати з точки зору законодавства.
Як, наприклад, у США. Там закон щодо цієї практики був прийнятий давно і регулюється трьома правилами. Перше: якщо ви лобіст, то ви отримуєте офіційну зарплатню. Друге: ви обов’язково декларуєте всі свої доходи та їхнє походження. Третє – ви маєте приймати подарунки у обмеженному розмірі. І декларувати все: вечерю у ресторані, похід у сауну. Саме таким є інститут прозорого лобіювання.
Також суспільство потроху «дорастає» до того, що представляти інтереси як малого бізнесу, так і кожної громади, можуть не тільки депутати, але й зареєстровані громадські організації.
Отже, в питанні українського лобізму створилася революційна ситуація. «Низи» вимагають законодавчого врегулювання відповідного ринку, розуміючи, що це допоможе розвитку суспільства та підприємництва. Фахівці Government Relations — комунікативні менеджери інституту цивілізованого лобізму — впевнені, що за умов легалізованих механізмів в країні діалог з владою пришвидшить впровадження тих змін, які стимулюють розвиток бізнесу.
І тільки парламентські законотворці у «верхах» продовжують гальмувати процес, який зробить прозорим всі «домовленості» між групами та забезпечить легітимність української демократичної політичної системи.